Общество
Татьяна Гусева

«Хитрый «народец» быстро посчитает, что выгоднее: фиктивно работать или платить налог за тунеядство»

«Салiдарнасць» поинтересовалась, что думают о введении налога для безработных известный писатель, которого хотели привлечь за тунеядство в СССР, запрещенный музыкант, чья трудовая книжка давно пылится дома, и блогер, оформляющий ИП.

Напомним, уникальная идея взыскивать в пользу государства деньги с граждан за то, что они не работают, принадлежит премьер-министру Беларуси. Еще в июле на совещании с руководящим активом Могилевской области Михаил Мясникович высказался о целесообразности введения налога на неработающих граждан.

Оказалось, около 445 тысяч человек трудоспособного населения в Беларуси нигде не работают. И это при том, что на конец июня в Беларуси в качестве безработных официально были зарегистрированы всего 22,6 тысячи человек!

Идею налога на неработающих поддержало Министерство труда. Как заявил недавно первый замминистра Петр Грушник, государство финансирует системы здравоохранения, образования, ЖКХ, транспорта и другие, поэтому уместно, чтобы «расходы на предоставление этих услуг могли бы компенсироваться всеми гражданами в виде уплаты различных налогов».

Эта инициатива, в отличие от стодолларовой пошлины, о которой «брякнул себе во вред» Лукашенко, уже прорабатывается. Более того, накануне было озвучено, что уже подготовлен проект государственного решения, в рамках которого ежегодный платеж для белоруса-«тунеядца» составит 2,6 млн. рублей.

Мы попытались разобраться, что будет, если государство все-таки его введет, кто все эти люди, не желающие вносить вклад в экономику страны, и свойственно ли белорусам тунеядство?

Виктор Малишевский: «Если государство уволило четверть чиновников – и ничего не изменилось, эти люди и были теми самыми тунеядцами»

В окружении блогера Виктора Малишевского нет ни одного белоруса, который не платил бы налоги.

— Мясникович говорит, что 445 тысяч человек трудоспособного населения нигде не работают. Не может быть, чтобы никто из этих людей не встречался на твоем пути, — удивляюсь.

— Нет, — настаивает собеседник.

— Тебя надо показывать по белорусскому телевидению.

— Я еще и социальными благами государства не пользуюсь, — утверждает собеседник. — В поликлиники не хожу, на общественном транспорте не езжу.

— То есть налоги ты платишь, а благами не пользуешься?

— А это благо — посидеть в очереди или проехать в автобусе? — недоумевает блогер, который как раз собирается на прием к частному стоматологу. — Что касается коммуналки, я готов платить 100%, да государство не даст.

— Кто, по-твоему, все эти 445 тысяч неработающих трудоспособных белорусов?

— Наверное, они в «россиях» работают, — предположил Малишевский и продолжил: — Мне кажется, если государство уволило четверть чиновников — и ничего не изменилось — ни хуже не стало, ни лучше — эти люди и были теми самыми тунеядцами, которые брали у государства пособие на тунеядство (называя это зарплатой ) и делились частью этих денег с государством (называя это налогом).

— Какие методы борьбы с бездельниками предложил бы ты?

— Метод борьбы с бездельником прост: признать, сколько у нас безработных. Не зарегистрированных в центрах бедняг в безвыходном положении, которые получают 100 тысяч с копейками пособие по безработице, а реально — людей без работы, которые хотят достойную работу, а не идти в милиционеры или дворники.

Для этого надо пособие по безработице сделать нормальным. Тогда государство будет заинтересовано найти человеку работу, а не придумывать, как лишить его неких социальных благ, которыми он, возможно, и не пользуется.

Владимир Арлов: «Як я ледзь не апынуўся ў скуры дармаеда»

Писатель уверен: белорусам не свойственно тунеядство:

— Думаю, кожны беларус схільны зарабляць сабе на жыццё найперш сваёй працай, а не нейкімі сумніўнымі спосабамі. Вядомы герой расійскіх казак Ямеля, які сядзіць на печы і хоча, каб штосьці рабілася «по щучьему веленью, по моему хотению», абсалютна чужы нашай ментальнасці, нашаму нацыянальнаму характару. Гэты прыклад я прыводжу, калі кажуць, што нібыта беларусы і рускія — гэта адзін народ.

— Ці ёсць сярод вашых знаёмых дармаеды?

— Тут паўстае праблема крытэрыяў, каго лічыць дармаедамі. На маю думку, улада як ранейшая, так і цяперашняя, схільная лічыць дармаедамі ўсіх, хто не ходзіць на дзяржаўную службу, а займаецца падазронымі, з гледзішча ўлады, справамі: піша кнігі, малюе карціны, стварае музыку і песні.

У свой час я ледзь не апынуўся ў скуры дармаеда. Напрыканцы 80-х гадоў, як толькі я звольніўся з працы, яшчэ больш патрапіў у поле зроку маіх даўніх куратараў — літаратуразнаўцаў у цывільным, сярод якіх былі людзі з фантазіяй. Так узнікла справа пра тое, што нібыта ў маёй кватэры робяцца падпольныя аборты. У якасці доказа следчы прачытаў паказанні суседзяў-алкаголікаў: «Ведут нелюдимый образ жизни, разговаривают на белорусском языке».

Мяркую, падставай для спробы прышыць крымінальную справу стала маё звальненне з рэдакцыі газеты, пераход на вольны хлеб. Хтосьці вырашыў калі не давесці справу да суда, дык прынамсі папалохаць. Але я добра падрыхтаваўся і паводзіў сябе таксама з выклікам, і ўрэшце нервы ў гэтага следчага здалі. Ён крыкнуў: «Да что ты себе позволяешь? Мы тебя в любой момент можем за тунеядство привлечь!».

Я паказаў яму выпіску з нашых законаў, што сябра творчага саюзу мае права не хадзіць на працу і не лічыцца дармаедам. Ён адразу абвяў: «Пока что вы свободны. Но мы разберемся».

На гэтым усё скончылася. Справа з абортамі не атрымала працягу.

Владимир Арлов полагает, что идея об упомянутом налоге демонстрирует стремление государства к еще большему контролю над своими гражданами, в частности, над представителями творческих профессий.

— Калі ў савецкія часы ўлады імкнуліся кантраляваць творчую публіку, сярод якой разводзіўся мікроб дысідэнтства, то цяпер да яе дадаюцца і прафесійныя палітычныя байцы, ці прынамсі тыя, хто сябе такімі лічыць, — говорит писатель.

Лявон Вольскі: «Дзяржава не прымусіць мяне працаваць вартаўніком»

Музыкант Лявон Вольский официально нигде не работает. Последняя запись в его трудовой книжке датирована 1997 годом.

— У 1992-м, калі праводзіўся курс на беларусізацыю, трэба былі беларускамоўныя выканаўцы, і я ўладкаваўся ў рэспубліканскую дырэкцыю эстрадна-цыркавога мастацтва як артыст-вакаліст другой катэгорыі. Я так разумею, патрэбныя мы былі для галачкі, бо ніводнага канцэрта мы не далі, проста там рэпетавалі. Нам не плацілі ніякіх грошай.

Праз пяць год усё пачало згортвацца, беларускамоўныя выканаўцы, наадварот, перайшлі ў разрад ворагаў, і нас папрасілі забраць працоўныя кніжкі.

Инициатива властей ввести налог на неработающих в случае с Вольским выглядит абсурдно.

— Адной рукой дзяржава забараняе мне граць канцэрты. Другой — будзе браць з мяне грошы за тое, што я не магу гэта рабіць, — иронизирует музыкант. — У нармальнай дзяржаве тым, хто не працуе, плацяць дапамогу фінансавую.

Рассуждая о том, почему в Беларуси люди не хотят работать на государство, Вольский говорит, что возможно, как и во времена СССР, это не имеет никакого смысла.

— Ты будзеш восем гадзін сядзець, чытаць газеты, лазіць у Інтэрнэце, паліць, піць каву – адбываць пакаранне. Бывала ў дзяржустановах і такое, калі патрэбны адзін чалавек, а працуюць два. То яны працуюць, то цэлымі днямі нічога не робяць — проста сядзяць ад званка да званка.

Напрыклад, я працаваў афарміцелем у аўтобусным парку. Некалькі разоў нас зрывалі на суботнік, які заключаўся ў тым, што мы павінны былі ў новазбудаваных дамах прыбіраць смецце альбо парэнчы зачышчаць наждачкай. І вядома, нас адпраўлялі на бульбу.

А з іншага боку, у 80-я, калі музыкі, каб не паўтарыць сумны лёс Іосіфа Бродскага (які не здолеў даказаць, што займаецца перакладамі і быў прыцягнуты да адказнасці за дармаедства), уладкоўваліся дворнікамі, вартаўнікамі, качагарамі.

— Вы маглі б аформіцца качагарам, калі дзяржава прымусіць?

— Дзесяць гадоў таму было б цяжка сабе такое ўявіць. Плаціць за тое, каб не працаваць… Я не буду ўладкоўвацца вартаўніком. Супраць гэтага варта было б пратэставаць. І плаціць не буду нічога. Будзе весела! Створым прэцэдэнт для міжнароднай грамадскасці.

Увогуле, сітуацыя з падаткамі на непрацуючых, пэўна, сведчыць пра тое, што ў нас цяжка з бюджэтам.

А наш народ прызвычаіўся да такіх заяваў. Ніхто нічаму не здзіўляецца. Вы паглядзелі б, што рабілася на мяжы, калі збіраліся ўводзіць пошліну 100 даляраў за выезд. З Польшчы і так усе тэлевізары возяць, а пасля сталі браць па тры, па чатыры — каб паспець азалаціцца. Цяпер хітры народзец будзе фіктыўна ўладкоўвацца на працу ці ствараць фіктыўныя ІП. Пралічыць, якая розніца паміж платай за фіктыўнае працаўладкаванне і падаткам — што выгодней.

— Што б вы параілі чыноўнікам, якія распрацоўваюць гэты праект?

— Я б параіў ім сысці ў адстаўку з усімі гэтымі інстытуцыямі, вызваліць пасады для маладзейшых людзей. Таму што гэтая кантора нічога не здольная нармальнага прыдумаць. Яна ўжо ўсё даказала.

Оцените статью

1 2 3 4 5

Средний балл 0(0)